Skip to content

ПатсО

No you will not live forever as a machine

Люди завжди шукали безсмертя. У нашу техно-язичницьку добу популярною є мрія, що увесь людський розум рано чи пізно можна записати на комп’ютер і жити вічно, позбувшись нетривкого і слабкого людського тіла. Проілюструю це коротким відео з “Друзів”:

Россу йдеться про те, що скоро комп’ютери матимуть таку велику пам’ять, що зможуть вмістити увесь людський розум, свідомість і спогади. Звучить дивовижно. Однак питання у тому, чи справді це можливо.
Якщо розум можна записати на матеріальний носій, то він є матеріальним.
Жорсткий диск є матеріальним носієм, отже на нього можна записати лише матеріальні речі. Якщо розум є матеріальним, тобто є продуктом лише хімічних і електричних імпульсів всередині мозку, можна знайти відповідності у цих імпульсах, записати їх як код, а отже зберігати і відтворювати з жорсткого диску. Однак, якщо наш розум і свідомість є справді лише фізичними процесами, то вони є лише ілюзією. Так само, як зображення собаки на моніторі, не є собакою і навіть не зображенням, а відповідним кодом записаним на носій даних та відображеним на монітор.

MagrittePipe
Ceci n’est pas une pipe – картина Рене Магріта, яка насправді і не є картинок, якщо слідувати обраній логіці

 

. Якщо розум є матеріальним, він не існує як такий – він є ілюзією. Існують лише хімічні процеси в мозку. Свідомість, особистість, спогади, сенсорне сприйняття – також просто ілюзія. Спогади не можуть вміщувати в собі жодних “об’єктів” – картинок, запахів, емоцій – це ж просто хімічний процес.
Якщо ж усе що робить нас розумним і індивідуальним є ілюзією, то у зберіганні таких данних смислу дуже мало. Будь-що можна відтворити і написати краще. Можна буде проапгрейдити свідомість. Комусь треба буде ваша флегматична, інтровертна персоналія зі страхом натовпів і перепадами настрою?

Мовний романтизм проти мовного реалізму

Часто-густо українські літератори стикаються з питанням передачі нашого специфічного мовного середовища. Питання полягає в тому як реалістично показати мовлення людей у багатомовному середовищі. Ми маємо усталені літературознавчі терміни стосовно жаргонізмів, але не маємо стосовно багатомовного середовища.image

Є кілька варіантів передачі мовної ситуації:
– транслітерація російської мови українськими літерами
– прописування російською мовою діалогів
– прописування українською усіх діалогів, незалежно від того якою мовою вони мали б звучати реалістично.
Перший пункт, то радше стьобний варіант і детально тут розглядати його не буду. Другий пункт я б назвав мовним реалізмом, а третій мовним романтизмом.

Мовним реалізм показує як реалістично(правдоподібно) звучали б мови у описаному середовищі. Російська подається як російська, часто без перекладу в примітках. Якби наприклад “Ворошиловград” був би мовнореалістичний усі діалоги були російською, а лише мова автора українською. Цей підхід не тільки створює невимовлений договір, що кожен українець мусить знати російську мову щоб читати книжки, а й стверджує неповноцінність української мови. Уявіть: ви – іноземний студент. Ви вирішили почитати українську книжку. Читаєте, а тут цілі діалоги якоюсь іншою мовою і без приміток. Ви робите висновок: щоб зрозуміти українську літературу та культуру української мови не достатньо, слід вчити ще російську.

image
Мовний романтизм навпаки прагне показати мовне середовище таким, яким воно мало б бути, а не таким яким воно є. За таким підходом усі говорять українською, навіть, о жах, кегебісти! Таку книжку може прочитати і зрозуміти будь-який українець, адже вона не вимагає знання додатково іноземної мови.
Слід додати, що мовний реалізм/романтизм властивий усім мовам. Наприклад, серіал про київських копів, де усі персонажі розмовляють російською не є реалістичним. Це приклад російського мовного романтизму. Він стверджує, що українська столиця на сто відсотків російськомовна, але це неправдоподібно. Він показує якою столиця б мала бути з точки зору Москви.
Загалом, вважаю що письменникам слід триматися мовного романтизму, допоки російська не буде остаточно маргіналізована.

Американський Снайпер Кріса Кайла

AMERICAN-SNIPER-Cover

Коротко: Найсмертоносніший снайпер розповідає про себе і війну в Іраці. 

Розлого: Кріс Кайл –  морський котик, герой, снайпер. Він мав 160 задокументованих убивств, що робить його найсмертоноснішим снайпером в американській історії. У цій автобіографічній книзі він описує своє раннє життя, навчання, висадки в Ірак, стосунки із сім’єю та свій бізнес після закінчення служби. Кріс Кайл успішно служив в морських котиках з 1999 по 2009, пройшовши війну в Іраці, але був убитий психопатичним солдатом чотирьма роками пізніше.  У книжці про це звісно нічого немає.
Перше, що помічаєш – схожість іракських повстанців з терористами на сході України. Це такі ж самі фанатичні обдовбиші, які готові жертвувати мирними жителями заради досягнення мети. Далі отримуєш цілку купу цікавих деталей про військову службу в США і війну в Іраці: в американській армії новачків дуже чмирять, морські котики обожнюють битися у барах(усі звинувачення з них потім знімаються), Будь-яке убивство снайпером має документуватися, підтвердужватися свідченнями очевидців і подаватися у звіті.

Для гарної стрільби треба гарно вмоститися

Товстою ниткою автор вплітає головне філосовське питання книжки про порядок пріоритетів: Бог – Батьківщина – Сім’я чи Бог – Сім’я – Батьківщина. На основі цього відбуваються головні сімейні сварки між Крісом і його Дружиною Тайею. Радує, що на цьому особливі розмисли автора і закінчується і він не цурається пишатися своїм визначним рекордом смертей. Він називає іракських повстанців дикунами і лише жаліє, що занадто мало їх завалив. Більше в цитатах.
Цитати (переклад мій):
Про війну в Іраці: “Дике, огидне зло. Ось з чим ми боролися в Іраці. Тому багато людей. включаючи мене, називали ворогів “дикунами”. насправді не було іншого способу описати те, з чим ми зіштовхнулися там.”

Про вбивства: “Ти думаєш, чи справді я можу пристрелити цього чувака? Це справді нормально? Але після того як ти убив ворога, ти бачиш що це нормально. Ти кажеш, Чудово. “

Про повстанців: “Багато повстанців були боягузами. Вони постійно кололися, щоб набратися сміливості, Без наркотиків, самі по собі, вони були нічим.”

Про постачання спорядження для війська: “…вірте чи ні, я не міг вмовити постачальну мафію видати мені одяг на холодну погоду.”

Підрозділ Кайла називався Карателі, на честь одноіменного супергероя.

Про мотиви: “Я пішов на війну заради моєї країни, а не Іраку. Моя країна відіслала мене туди, щоб їхнє гівно не дійшло до наших берегів. Я ніколи не воював за іракців. Мені на них абсолютно насрати.” 

Про плачі за убитими повстанцями: “Я бачив як сім’ї повстанців показують свою скорботу, розривають на собі одяг, обмазуються кров’ю убитих, Якщо ви любили їх, я думав, вам треба було тримати їх подалі від війни, Треба було не дати їм приєднатися до повстанців. Ви дали їм спробувати убити нас – що ж мало з ними статися, на вашу думку? “

Про журналістів на війні: “Найгірше що можна зробити для цієї війни це додавати медійників до підрозділів. Більшість американців не можуть сприйняти реальність війни, і репортажі медійників геть нам не допомагають. “

Про тактику повстанців: ” Вони були боягузами, які не просто ховалися за дітьми і жінками, а таємно сподівалися, що ми вб’ємо жінок та дітей. Їм здавалося, що це допоможе їхній меті, бо покаже нас поганими” 

Про Америку: “Допомагати один одному – це Америка.”

5 способів заробляти на мобільних додатках

У принципі бізнес на мобільних додатках особливо не відрізняється від будь-якого іншого бізнесу – суть у тому, щоб зробити щось вартісне і продати його клієнту. Однак є різні способі монетизації мобільних додатків, які ми тут розглянемо. Виділимо 5 основних.

  1. Paid app
    Класичний маркетинг в дії. Клієнт приходить на апп стор, бачить цікавий додаток і купує його. Ціни варіюються від 0,99 $ до 999 $. Розробник з продажів має десь 70% – решта йде магазину і на податки. Отже усе просто: щоб стати мільйонером треба продати трохи більше мільйона примірників додатку по ціні 0,99. Майже кожний розробник використовує цей спосіб. Поради:
    -  Більша вірогідність, що додаток куплять, якщо перед цим отримують пробний варіант. Перша частина циклу покупця виглядає так: дізнався – вподобав – довіряєш – купуєш. Тож слід подумати про lite версію.
    – Lite версію краще робити з обмеженим функціоналом і/або великою кількістю реклами, щоб людина швидше купила платну версію цього крутого додатку.
    – Легше продати багато аппів за 99 центів, ніж за 10 баксів. Люди часто імпульсивно купують, тому ціна має бути адекватна 
  2. Ads
    Реклама всередині додатку це те саме, що й реклама на сайті. Реклама може бути на весь екран (full screen), баннером (banner), вискакувати у вигляді повідомлення(pop-up), з’являтися при натисканні на певну кнопку(link ad). Важливі є три параметри: кількість вражень від реклами (impressions), кількість кліків на рекламу, кількість завантажень. Співвідношення між враженнями і кліками зветься CTR (click-through rate), а між кліками і завантаженнями – IR (install rate). Ці параметри визначають eCPM. Буде високий eCPM(ефективна ціна за тисячу вражень) будуть доходи.
    Поради:
    – Для IOS реклама зазвичай більш прибуткова порівняно з android
    – Різним іграм підходять різні види реклами. Наприклад, у Angry Ukrainians реклама на весь екран, а у Flappy victor висить баннер.
    – Ми у Greenbar Dev так не робимо, однак для більших прибутків можна запихувати різні види реклами. Можна навіть усі. Як у грі 8bit Knight: pixel Slayin’
    maxresdefault
    – Рекламу слід давати у моменти низького рівню інтересу у користувача(після проходження рівня)
    _ Не слід забувати, що реклама нікому не подобається. Можна використовувати рекламу, щоб перенаправляти завантаження на платні версії.
  3. In-App purchases
    Цим способом монетизації також часто зловживають. Greenbar dev. люто не любить ігри, де без вливань грошей не можна нормально грати. Прокляті покупки діамантів! Покупки в іграх слід робити: для різноманіття, для відкриття повної версії, для прибирання реклами. Ідеальною на нашу думку є схема прекрасної гри Reaper. Там можна грати до 10 рівня персонажа, а потім купити повну версію гри або преміум версію.
    Screen Shot 2014-03-31 at 3.29.35 PM
    Поради:
    – можна бути жадібним і вимагати гроші за те, щоб хатина не будувався 10 годин, але у вас можуть бути проблеми. Наприклад, популярну танкову гру Iron Force бойкотували за те, що попри постійні in-app purchases вони не розвивали сервери і гра постійно глючила. Бойкот боляче вдарив по розробникам
  4. Work for a man
    Тут усе просто. Треба просто знайти чуваків, яким треба додаток і вони готові заплатити вам за розробку гроші.
    Поради:
    – Розумні ціни. Якщо ви одинокий програміст, то можна і за ящик пива. Якщо ж ви будуєте компанію(якій більше довіряють, до речі) , то формування ціни виглядає якось так: зарплата усіх залучених у безпосередньому створенні додатку спеціалістів(кодери, дизайнери) + зарплатня залучених у проекті людей(менеджерів) +  комісія компанії(це ж не на волонтерських засадах же!) + плата за особливу цінність компанії(на перший час забудьте, це треба коли у вас якісь унікальні спеціалісти працюють).
  5. Find investors
    Смисл у тому, щоб знайти людей, які поможуть проекти грошима. Це може бути ангел, який спустився з небес і дав тобі грошей, може бути якийсь фонд(навіть державний, наприклад Польща дає гроші) або спільнокошт.
    Поради:
    -  Щодо спільнокошту. Багато людей переоцінюють свої проекти і ставлять гігантські суми. Треба ставити реалістичну мету і не сподіватися, що це буде єдиним джерелом фінансування(хоча воно таким може бути).

Отже, який найкращий спосіб монетизації мобільних додатків? Я вважаю, що краще комбінувати різні способи. Системний підхід дозволить отримувати з кожного способу максимальний прибуток. 

Фізіологія та мобільні додатки

Десь давно бачив гарну статтю про те, як особливості людського тіла впливають на дизайн аппів. Знайти її не можу тож напишу про це сам.
У цьому пості йтиметься про особливості для смартфонів на базі IOS та Android.

Коли людина бере телефон в долоню однією рукою, то зазвичай бере так:

IMGP9593

Мабуть можна взятися інакше, але це буде ізвращеніє.
Отже, усі дії виконує великий палець. Великий палець не гумовий, тому усі важливі елементи ліпше розташовувати внизу екрану, щоб легше було дотягнутися. Крім того, важливі елементи мають тяжіти праворуч. Саме тому кнопка “ок”, на смартфонах знаходиться праворуч на відмінну від розташування, скажымо, у Віндовсі.
IMG_0103

Якщо ці особливості спільні для обох платформ, то є також і відмінності. Взагалі за правилами логіки, навігація має розташовуватися так, щоб користувач не міг користуватися нею і при цьому не затуляти пальцем екран. Тобто ідеальне розташування внизу екрану. Основна навігація айфонів, типу Tapbar, там і знаходиться.
IMG_0102[1]

У Андройда не так: у смартфонів на базі Андройду є “аналоговий тепбар”, тобто сенсорні кнопки внизу екрану(назад, згорнути все і т.і). Отже, якщо розташувати навігацію внизу екрану, то користувач може промахнутися і натиснути одну з цих кнопок. Саме через це найчастіше на Андройді навігація знаходиться згори екрану. Наприклад, Google play:

2014-03-09_12-26-17

Крім розташування не треба забувати і про розміри. Вказівки до користувацького дизайну для IOS пишуть: іконки мають бути не менше 22*22 пікселів (для стандартного розширення). Інакше товсті наїжені пальці юзера не будуть потрапляти в ціль. (До речі, кнопки до клавіатури Apple не виконують цю вимогу, так що не все так строго) Для Андройда рекомендують кнопки не 32*32 пікселів.

Про фізіологію і планшети в наступних постах.

Фіцджеральд, Стейнбек, Стівенсон, Буссенар

Frensіs_Skott_Fіtsdzherald__Nіch_lagіdna

Френсіс Скотт Фіцджеральд

НІч лагідна

Tender is the night

Роман, який нагадує життя. Чому нагадує життя? Тому що він такий довгий, що коли хтось в кінці спивається, то ти згадуєш як той інший спився на початку роману. Спогад про першого п’яничку виринає немов спогад молодості. Ти кажеш: “так спився.  Точно як пан Х.“ і скрушно хитаєш головою, немов пан Х це твій старий знайомий і з того часу багато років пройшло. Класне відчуття.

Загалом, в романі йдеться про лікаря Діка Дайвера, який в дечому нагадує Гетсбі і представляє тип такого собі “шикарного Мужчини” з секретом.

Якщо хочете ознайомитися з Фіцджеральдом, то почитайте краще “Великого Гетсбі”.

завантаження (4)
Джон Стейнбек
Зима тревоги нашей

The winter of our discontent

Цей роман Стейнбека значно відрізняється від решти. Автор тут забиває на натуралізм і свої довгі описи “паркана 2 метри в висоту, з дошками по 10 сантиметрів в ширину”. Замість персонажів “буденних у своїй буденності” – вольовий персонаж, який своїми махінаціями змінює  своє місто. Замість суцільного відстороненого опису – є розділи від першої особи. Замість запиленої буденності – проявляється трохи містицизму. “Зима тревоги нашей”– Роман не типовий для Стейнбека, але цим він і чудовий.

Suicide_Club

Роберт Луїс Стівенсон
Клуб Самогубців
The Suicide Club

З шкільних років Стівенсон асоціюється суто з “Островом скарбів”, але насправді у нього є багато інших чудових творів. Наприклад “Клуб самогубць”. Пригодницька історія з гарними персонажами і детективним сюжетом.
RO80158662A

Луї Буссенар
Похитители бриллиантов

Aventures périlleuses de trois Français au Pays des Diamants

Буссенар – чудовий французький автор пригодницьких романів, якого чогось оминає шкільна програма. У “Викрадачів діамантів”  є все що треба для гарного роману: скарби, трійка друзів, таємниче убивство, трійка антиподів, вибухи, зрада, місіонер-бандит, таємниче вбивство, чесний, але “заплутавший”, поліцейський, єврейська красуня, двійники, негри, гуманізм, полювання, цікаві факти. Майже боготворячи англійського дослідника Африки Лівінгстона, Буссенар переповнює оповідь усякими фактами про Африку: починаючи від опису флори і закінчуючи способом виміру висоти слона по ширині його ноги. Аж самого Лівінгстона захотілося почитати.   

Як дістатися до входу в метро

Колись давно я жив на проспекті Науки і замість того, щоб паритися у заповненій маршрутці ходив пішки до метро. Найближча станція – новозбудована Деміївська.

Вхід в метро знаходився вздовж дороги, а біля нього акуратні прямокутники газону. За планом архітектора(чи хто там це планував?) люди мають обходити ці прямокутники газону і рухатися до входу. Якби люди були роботами вони б так і робили, але, на жаль чи на щастя, вони не роботи.
metro

Пішоходи протоптали собі стежинку по газону напряму до входу. Ця стежина логічне продовження маршруту, яке дозволяє швидше дістатися до метра, йдучи прямо, а не ліворуч на декілька метрів, а потім прямо.
Подібна проблема і в Білорусі.
Врешті через рік чи два, міські чиновники змирилися з людською логікою і вимостили стежину плиткою і навіть лавки поставили.  Звісно згори це має не такий приємний вигляд для архітекторського ока, але людям зручніше.
demii

Які з цього висновки? Перед тим, як розробляти якусь чергову державну програму – від розташування газонів до оподаткування – слід розуміти, що йтиметься про реальних людей, а не сферичних homo sapiens у вакуумі. Треба звертати увагу на людську поведінку і шукати закономірності.

Анархія в Києві

У захопленому Києві чудово.
IMGP8487

Стоять барикади. Хрещатик пішохідний. Привітна атмосфера. Почуваєшся у повній безпеці.
Барикади зробили із частин йолки.

IMGP8491

Забарикадували усі під’їзди до Майдану.

IMGP8540

Прорізна і Богдана Хмельницького заблоковані машинами

IMGP8529

Комунальники начепили єврострічки і прибирають собі

IMGP8531

Йдемо на екскурсію у Київраду(Штаб Революції)

IMGP8497

Побут організований прекрасно. Охочі зайти стають у чергу до входу. на вході стоять двоє хлопців, які роблять фейс-контроль і обмацують рюкзаки.
Охочих багато.

IMGP8499 

Люди організували медпункти, роздягальні, роздачу їжі та одягу.
на другому поверсі на підлозі сплять люди.

IMGP8503

Жодного мародерства не було. Усе на місці.

IMGP8504
У колонній залі штаб.
Тут медпункт, найбільша їдальня та пункт роздачі одягу. Також транслюють громадське тв та розробляють плани революції.

IMGP8506

Хавчик.

IMGP8511
Люди сплять на килимах

IMGP8518

Вид на внутрішній двір КМДА

IMGP8516
Загалом дуже круто самоорганізувалися.

Бабця жертвує 50 грн на організацію мітингів.

IMGP8532

Йолка на Майдані красива.

IMGP8534

Захоплений Жовтневий Палац. Не дуже там цікаво, світла чогось немає.

IMGP8544
Йду в урядовий квартал. Люди блокують “чорний вхід уряду”. Не зовсім розумію, що мається на увазі.

IMGP8548

Усі під’їзди Кабміна блокуються

IMGP8551

Біля Кабміну чувак вигулює свиню в ушанці.

IMGP8552

А цей дід проганяє “Януковича, Азарова і Рабіновича”.
Голови свиней в тренді.

IMGP8555
Загалом, дуже класна атмосфера. Чудово, що ми можемо організовуватися без примусу і сили. Я б жив у такому Києві завжди.

IMGP8556

Сумна але повчальна історія про Костю Радиста

Колись Союз мав гігантські контракти з Алжиром. Радянські люди будували алжирцям газопровід. Алжир тоді ще не потонув у громадянській війні і життя було веселе та сонячне.
Радянські службовці жили у огороджених містечках посеред Сахари. Життя в такому містечку було незле -  “югославські”" вагончики з двома холодильниками і кондиціонером були більш принадні до життя ніж радянські хрущовки. А те, що ці вагончики були підняті над землею, аби скорпіони та інша нічна нечисть не псувала чесний сон радянської людини, робило це місце ще більше принадним. 
Жив там один Костя. З Москви. Він був радистом і забезпечував зв’язок з Москвою. Він мав дві чіткі цілі у житті: назбирати на квартиру(він з жінкою жив у тещі) і назбирати на машину. Костя вперто йшов до мети: працював півтора року без вихідних і відпусток, харчувався якоюсь баландою з макаронів, крупи(хтозна-яка крупа, гречки в Алжирі не було) і третьосортного пісного нерафінованого масла. “Аб’єнто, мсьє!” казав йому у слід продавець Ібрагім і дивувався з цього чолов’яга, бо сам Ібрагім хоч і працює у крамниці може дозволити собі перший сорт.  
Коли у Кості закінчувався контракт і він мав вирушати у Бєлокамєную, він назбирав чималу суму. Він та ще декілька чоловіків, які теж мали від’їжджати, вирішили поїхати у велике місто, щоб там купити трохи сувенірів. Такий був звичай, як же без сувенірів додому, хоча пластикова пляшка з-під води уже була гарним сувеніром. Отже вони взяли машину у Чорного Генерала, ба він сам їм її залюбки запропонував. Чорний генерал не був негром, але був кагебістом. Він слідкував за життям у містечку, а особливо за від’їздом машин.
Костя взяв із собою усі свої гроші та й поїхав. Погулявши по крамницях і достатньо втомившись, хлопці випили по пиву та вирішили покупатися. Роздяглися до трусів закинули одяг у машину та швидко у воду. У воді краще, ніж під гарячим африканським сонцем. 
Після купелі вони побачили, що машина відкрита.Декілька малих арабів, тих які ходять містом з надією щось поцупити, поламали замок і викрали усі речі. Роздобувши десь старий одяг, хлопці поїхали в містечко.
Костя не виходив із вагончика два дні. Просто лежав. Уже вирішили скинутися йому хто чим може, щоб у нього дах не поїхав. Врешті він мав летіти додому. Він полетів геть і радянські контрактники так і не дізналися чи він з’їхав з глузду чи ні. 

Чому нас вчать Les Misérables? частина 1

Висновки робитимемо на основі недавнього фільму.

Після каторги Жан Вальжан знаходить сховок лише у єпископа. Однак вночі він тікає викравши срібло. Вальжана схоплює поліція і приводить назад. Єпископ рятує його від поліції, віддаючи йому вкрадене ним срібло. Обмінює срібло на його душу.
001

Що ми вивчили:

– бартер найкращий варіант ділових стосунків.

– гроші це лише засіб для досягнення людського щастя і гідності.

Жан Вальжан під чужим ім’ям стає мером і допомагає людям, організовує всякі виробництва.

003

Фантіна працює на швейній фабриці, щоб прогодувати свою дитину. Керівник дізнається про це і виганяє її, Жан Вальжан зайнятий іншими справами і не чує її.

002

Що ми вивчили:
– найкращий спосіб допомогти людям не роздавати гроші, а створювати нові робочі місця і примножувати багатство
– менеджери – часто бездушні виродки.
– Ініціатива зверху часто страждає від поганого виконання на місцях
– треба частіше перевіряти своє виробництво.

Жан Вальжан допомагає чоловіку, якого притиснуло возом.

004

Що ми вивчили:

– Треба допомагати людям.

– Треба качатися.

– Треба самому відповідати за безпеку і здоров’я від держави допомоги не дочекаєшся.(Поліцейський Жавер просто стояв і дивився на усю цю сцену)

Вже у Парижі юнаки підіймаються через революційні настрої. Маріус, лідер революціонерів, відвертається від своїх багатих батьків.

005

Що ми вивчили:
– Юнаки-романтики люблять грати в революцію.

– Підліткам властиво бунтувати.

– Конфлікт батьків і дітей вічний.

(буде продовження)