Я Фернандо де Урьянде зараз знаходжусь у дуже неприємному положенні . Я був підлеглим короля Філіпа Другого і скажу вам, сеньйоре, добре служив. Про побіду над Непереможною Армадою, я дізнався зі слів ситої чайки. Я б і сам там був би, і вже мабуть плавав з русалками, якби не жахлива зрада, що знайшла мене через одного з наближених до мене офіцерів. Дякуючи йому я гнию тут без сторожі в холодній тюрмі. Все. Знищена сила Іспанії, знищена велич, Англійці вже святкують тріумф, Королева Єлизавета вже вручає ордена.
Тихо тут. Я не знаю куди поділася сторожа. Знаю лише, що море шумить. Я не бачу в ньому нічого. Я втомився. Від життя. Певно, мої слова обурюють вас, сеньйоре. Певно мої сльози вам байдужі. Я думаю розмалювати стіни кімнати кров’ю, та позвати Сатану. Інквізиція вже мене не дістане. Я буде вище. Тут в моїй обителі з одним вікном, що виходить на море. Воно настільки вузьке, що там нема навіть ґрат. Я вже декілька днів без їжі, сеньйоре, я зловив сьогодні гладкого щура. Власне я й споров йому живіт. Обмазавшись жиром я повільно почав висовуватися з того отвору, бійниці чи вікна. Кості тріщали. Голова показалась. Я побачив внизу каміння, яке розбивало море, каміння перемазане послідом чайок. Я видав крик, стираючи шкіру з рук та колін. Світло сліпило мені очі (в моїй обителі воно бувало лише коли сонце заходило). Я рвався на волю та розумів, що зараз полечу на каміння. Спокійніше, сеньйор, ви ж знаєте кінець всієї історії. Нарешті я опинився на ззовні, стиснутий як аркуш паперу. Повітря розкуйовдило масне волосся. Опинився на камінні. Ногу рвонуло так, що вона репнула попід коліном. Мені повезло, сеньйор запевняю вас, я живий.