Багато різних людей їдуть у дощ на автобусі в сторону Мексики. Автобус застряє у багні і тут починаєтсья найцікавіше.
Стейнбек пише ледь не як натураліст. Довгі конкретні описи зовнішності, місцевості. Пише навіть якої висити і ширини дошки у паркані. Скажіть, от на біса мені знати якої вони ширини і довжини?
Цим він нагадує Золю, який у Жерміналі описував будівлю шахти, принципи роботи шахтарів, тощо. Стейнбек описує ремонт автобуса, але у нього подібні сцени якісь нав’язливі. Не так, коротше.
Тим не менш, персонажі чудові. Подобається, як автор грається з очікуваннями читача.

Калігула прагне неможливого та по-всякому бешкетує.
Ну що, драми треба дивитися у театрі, а не читати.
У цій окаянній країні хтось ставить Камю?!