У дворі куйовдиться пес. Гризе кістку, яку він сховав ще влітку. Це чиєсь передпліччя, судячи із характерного вигину.
Я не дивлюся крізь вікно. На кінці вулиці стріляє кулемет. От уже декілька хвилин, а здається декілька годин, він кулеметить. Шкло впало, показавши минулорічних мух, що вмерли між віконних рам. І в моє помешкання іноді влітають кулі.

Шпалери пожовтіли, серед стіни сіріють дві чорноти – це отвори від куль. Телефон на столі у кутку. Він уже не дзвонить. У церкві вже не служать. Священик зник, а диякони порозбігалися. Усі дроти обірвано.

Ти сидиш у кріслі, квітчаста. Бліде обличчя обрамлює волосся, гладенька шкіра, кров з молоком, очі, блакить яких не має нічого спільного із небесами, втратили свою наївність.

Хтось біжить вулицею. Мені чути тупіт коричневих черевиків. У них у всіх коричневі черевики.

Волосся минуло. Воно вилізло із своїх криниць, воно спадає на твою сукню, груди та плечі. Шкіра твоя посиніла, а зіниці сповзли по обличчю. Ти нічого не кажеш, мовчиш, а я все чекаю. Мої очі теж розповзуться.

На вулиці куйовдиться кулемет, у дворі кулеметить пес…