Станція «Колапс Україна». Ти сходиш, та йдеш до довгої черги на довгий поламаний ескалатор вгору. Тут багато людей, їхні змазані сизуваті пропиті обличчя зливаються в пластилінову смугу.
Прокидаєшся в холодному поті з простирадлом, що стягують маленькі гноми з обох боків. Над тобою цапоголовий декламатор форумних новин: «Be aware!» каже він після оголошення.
Впотячук сповз по столу до долу, з блаженним усміхом на схованій в плечі голові. Стакан упав поряд на килим. Він валявся на м’якому покритті та махав руками та ногами як видра,що явно подобалась сама собі. Він бачив золоте поле і те як воно коливається хвилями, деякі з них досягають 15 метрів. Він з головою проривається в тунель жита, немов на дошці.
Завтра на презентації, він скаже на остання питання залу, немов звертаючись до однієї персони, з якою він не мов і вів діалог весь час:
– В мене був один постійний критик… одна… але вона покинула цю справу.
Вперед до зірок. Зі сльозами на очах.