Колись Союз мав гігантські контракти з Алжиром. Радянські люди будували алжирцям газопровід. Алжир тоді ще не потонув у громадянській війні і життя було веселе та сонячне.
Радянські службовці жили у огороджених містечках посеред Сахари. Життя в такому містечку було незле -  “югославські”" вагончики з двома холодильниками і кондиціонером були більш принадні до життя ніж радянські хрущовки. А те, що ці вагончики були підняті над землею, аби скорпіони та інша нічна нечисть не псувала чесний сон радянської людини, робило це місце ще більше принадним. 
Жив там один Костя. З Москви. Він був радистом і забезпечував зв’язок з Москвою. Він мав дві чіткі цілі у житті: назбирати на квартиру(він з жінкою жив у тещі) і назбирати на машину. Костя вперто йшов до мети: працював півтора року без вихідних і відпусток, харчувався якоюсь баландою з макаронів, крупи(хтозна-яка крупа, гречки в Алжирі не було) і третьосортного пісного нерафінованого масла. “Аб’єнто, мсьє!” казав йому у слід продавець Ібрагім і дивувався з цього чолов’яга, бо сам Ібрагім хоч і працює у крамниці може дозволити собі перший сорт.  
Коли у Кості закінчувався контракт і він мав вирушати у Бєлокамєную, він назбирав чималу суму. Він та ще декілька чоловіків, які теж мали від’їжджати, вирішили поїхати у велике місто, щоб там купити трохи сувенірів. Такий був звичай, як же без сувенірів додому, хоча пластикова пляшка з-під води уже була гарним сувеніром. Отже вони взяли машину у Чорного Генерала, ба він сам їм її залюбки запропонував. Чорний генерал не був негром, але був кагебістом. Він слідкував за життям у містечку, а особливо за від’їздом машин.
Костя взяв із собою усі свої гроші та й поїхав. Погулявши по крамницях і достатньо втомившись, хлопці випили по пиву та вирішили покупатися. Роздяглися до трусів закинули одяг у машину та швидко у воду. У воді краще, ніж під гарячим африканським сонцем. 
Після купелі вони побачили, що машина відкрита.Декілька малих арабів, тих які ходять містом з надією щось поцупити, поламали замок і викрали усі речі. Роздобувши десь старий одяг, хлопці поїхали в містечко.
Костя не виходив із вагончика два дні. Просто лежав. Уже вирішили скинутися йому хто чим може, щоб у нього дах не поїхав. Врешті він мав летіти додому. Він полетів геть і радянські контрактники так і не дізналися чи він з’їхав з глузду чи ні.