Часто-густо українські літератори стикаються з питанням передачі нашого специфічного мовного середовища. Питання полягає в тому як реалістично показати мовлення людей у багатомовному середовищі. Ми маємо усталені літературознавчі терміни стосовно жаргонізмів, але не маємо стосовно багатомовного середовища.image

Є кілька варіантів передачі мовної ситуації:
– транслітерація російської мови українськими літерами
– прописування російською мовою діалогів
– прописування українською усіх діалогів, незалежно від того якою мовою вони мали б звучати реалістично.
Перший пункт, то радше стьобний варіант і детально тут розглядати його не буду. Другий пункт я б назвав мовним реалізмом, а третій мовним романтизмом.

Мовним реалізм показує як реалістично(правдоподібно) звучали б мови у описаному середовищі. Російська подається як російська, часто без перекладу в примітках. Якби наприклад “Ворошиловград” був би мовнореалістичний усі діалоги були російською, а лише мова автора українською. Цей підхід не тільки створює невимовлений договір, що кожен українець мусить знати російську мову щоб читати книжки, а й стверджує неповноцінність української мови. Уявіть: ви – іноземний студент. Ви вирішили почитати українську книжку. Читаєте, а тут цілі діалоги якоюсь іншою мовою і без приміток. Ви робите висновок: щоб зрозуміти українську літературу та культуру української мови не достатньо, слід вчити ще російську.

image
Мовний романтизм навпаки прагне показати мовне середовище таким, яким воно мало б бути, а не таким яким воно є. За таким підходом усі говорять українською, навіть, о жах, кегебісти! Таку книжку може прочитати і зрозуміти будь-який українець, адже вона не вимагає знання додатково іноземної мови.
Слід додати, що мовний реалізм/романтизм властивий усім мовам. Наприклад, серіал про київських копів, де усі персонажі розмовляють російською не є реалістичним. Це приклад російського мовного романтизму. Він стверджує, що українська столиця на сто відсотків російськомовна, але це неправдоподібно. Він показує якою столиця б мала бути з точки зору Москви.
Загалом, вважаю що письменникам слід триматися мовного романтизму, допоки російська не буде остаточно маргіналізована.