– Вам зірка в оці до лиця, – казав сідий грав не в міру чарівній особі. Хвилясте каштанове волосся спадало на плечі, в руці комфортно гойдався бокал.
А у віддаленому кутку сидів барон. З пошрамованим обличчям та шарфом поверх утаємниченої шиї. До нього ніхто не говорив, і те йому й не потрібно було. Його погляд вужем спадав, то з плечей якоїсь декольтованої дами, то підіймався на крилаті вуса якогось аристократа. Він тут був на правах спостерігача.
А тут всі представники високого світу. Всі мають якісь золоті брязкальця на грудях чи на шиї, ну звісно, окрім дам, що були винагородами іншого роду. Хоча деякі з них теж були на шиї . Барон ковзав сірими очима, по передостанньому поколінню імперської аристократії. Він згадував затяжні тарани над небом Баварії та тилову атаку біпланів Антанти. Те з якою жалючою жагою витікало чорними сузір’ями паливо та застигало в верхньому шарі біосфери. Тут сидить Ганс фон Рот, молодий дворянин, який симпатизує новомодним ідіотичним теоріям Маркса. Тут Жозефіна де Корней, дама, що втікла з Батьківщини заради не зрозуміло чого. Історія її життя завжди залежила від слухача. Зараз вона щось розповідала, якомусь офіцеру про нещасливе кохання та злого батька. Десь тут в цій залі жеврів небезпекою заколотник. Заколотник проти імператора. Свідчення правильні. Десь, хтось із них. Був наказ негайно при виявленні зліквідувати зрадника імперії. І револьвер Барона був шестикратно готовим.
На нього дивилися як на ще одного звихнутого військовика, шарф погано компонував з мундиром. Але всі були знайомі зі звитягою барона Фон Фінка в повітрі, і віддавали тому належне. І ось здавалося заколотник розкрив свої карти: його рука повела себе з бокалом так наче лаштувала бомбу. Ульріх Екзахн: молодий, енергійний, честолюбний. Нещодавно на своєму третьому десятку станув ротмістром. І який з нього заколотник? Цікаво. Він вів розмову з якоюсь прекрасною дамою. Вів обережно повільно підступаючись. Барон розвертав сувої його біографії. Навчання в гімназії, академія, бої, полон. Російський полон протягом місяця. Вже цікаво. Героїчний бій з царськими військами. Кар’єрне зростання. Перебування в варнському шпиталі. І тут його доля перехрещується з дивною особою, Фернандо Атраверсар іспанський найманець. фігурував в зазіханні на Бурбонів в Іспанському королівстві.
– О, – бравурно вигукнув Тадей фон Фінк, підходячи до підозрюваного, – розкажи сій прекрасній особі, про те, як ви заволоділи якимось російським селом, повирізали все його населення, бо вас якийсь хлопчак закидав грязюкою.
Ротмістр замовчав, обдумуючи почуте. Дама теж старалася щось зрозуміти.
– Ти своїм палашом розкроїв череп, невже забув, свине рило, – він ввів себе, немов вони були старі друзі, – гарну собі підчепив, курочку.
– Я цього не стерплю, – холодно сказав Ульріх одумавшись.
Дуель, прокотилося залою. Дуель підтвердили конфліктуючі. Там в садку, сховавшись від загалу, на землю впав Ульріх Екзахн. І якби не очі-дзеркала, то барон фон Фінк так би й не зрозумів, що Ульріх насправді не заколотник.