Микола швидко наближався до метро. Спускаючись сходами, він виношував ще один таємний зловісний план. Він взяв жетон і швидко черкнув по ньому маркером. Вдовольнившись, чорним слідом поперек «М» він вкинув пласмаску в механізм турнікета, і на зелений колір в веселому танці опускався в недри метрополітену. Він виходить на своїй станції. Тут призначена зустріч його кохання. Він опиняється на вулиці і на протилежному боці бачить Її. Вона здіймається, мов вітер осені, і біжить на Миколу. Той кліпає. Раптово чути гальма, що зціпляють колеса, свист подушок і тріск смерті. Скло розбите на гранули засипає зебру. Вона, Катерина. Спочатку проламуються ноги від могутнього удару «Шевролє» кістки випинаються на зовні, розриваючи артерії. Панчохи, з різнокольоровим малюнком дракона, через які в США до неї чіплялися, тикаючи пальцем: «Tattoo! Tattoo?», рвуться. Лікоть б’є капот і тріскається, шкіряний плащ давно залитий кров’ю. Голова інерційно б’ється в скло. Відкочується і потім знову вдаряється на цей раз в метал двері. Вона вільно бовтається, немов це ніяка не Катерина, а манекен з ізоленти, зроблений бідними кінематографістами. Нарешті вона сповзає на землю неначе хробак. Водій лежить на кермі з розбитим носом. Миколина голова пішла обертом. Данс Макабр. Танок Смерті. Його нудить і він падає головою об землю. Дивлячись на небо в відблисках власного блювотиння він встає і йде до Катерини. Обнімає її понівечене тіло. Розкриває її схоже на криваву капустину обличчя. Та ні то троянда. То прекрасна троянда… Похмурий день. Він заходить в метро, купує жетон, кидає. На секунду зупиняється. Чорний слід впоперек «М». Зітхнувши, кидає і проходить. Виходить з метра йде, як похмура ікона вісімдесятих, вдивляючись в калюжі. Не помічаючи, що його збивають, Микола помирає, котячись по асфальту.