Батько її працював в декількох метрах вгору по вулиці від кладовища. Великого та красивого, найліпшого що є у місті. Те що, згодом, опісля весняних вакацій, на тому цвинтарі почали з’являтися тіла невинно забитих стареньких, жодним чином не впливало ні на батька, ні на білу будівлю в якій він щоденно працював. Окрім вихідних та свят звичайно.
Йшла вона по старенькій габсбурзькій бруківці. В зелених панчохах та чорних шкіряних чоботах, гарних для весняної мокроти. Живе плетиво ще не прокинулося та не проросло листям поверх обшарпаних будівель, а дерева не заповнили зеленим лакуни між гіллям, тому місто виглядало пустим, як завше буває на початку весни. Польська телевізія колись транслювала повідомлення, що нові різнокольорові нейлонові панчохи справно вчинять чудо з вашим телевізійним апаратом: чорно-біла картинка стане направду різнобарвною, варто лише натягнути три панчохи по схемі RGB на екран. Це був вдалий трюк, бо графік продажу новинки зринув в кульмінаційному піднесенні.
Зайшла у кав’ярню, де п’яно пахло кавою, повісила сіре пальто на вішак, та замовила чашку кави. Тут гарна кава. Смажать її на піску, тутешній хазяїн ще не опустився до пакетико-розчинної глобалізації. Щастячко прибуло на красивій таці з позолотою. Філіжанка зігріла руки, а губи відпили чорного варива. Бразильське тепло розповзлося нутрощами, і вона мимоволі згадала добродія Кульчицького.
За сусіднім столиком кавою насолоджувався заможний чоловік з дружиною. Трохи далі, під зображенням пасторальної сценки, сидів юнак вдало вдягнений у коричневий френч та з бакенбардами. Пив каву, чи то пак чай. Дивився в нижній кут кімнати. Вони переглянулися. Він якось так блиснув очима. Дівчина вдавано посміхнулася та опустивши очі,впилася в темряву кави. В голові звично прозвучало: «дибіл якийсь». Хлопець виглядав блідим та знервованим, палець вистукав по скатертині якусь позірну мелодійку.
Озирнулася та глянула на вулицю через вітрину. Машини видовжені в повільну колону просувалися вулицею, вічно матюкливі жовті маршрутки та недавно куповані іномарки, що гучно пищали, під тиском владного кулака водія. Тиху кав’ярню сповнив гамір: стіл перевернуло і він упав на підлогу. Філіжанка розлетілася на уламки фарфору. Юнак тримав у руці револьвер, чий приціл блукав від однієї людини до іншої. Засміявся він заливистим сміхом, дивлячись на перелякані обличчя відвідувачів та персоналу. Револьвер засвистів шість разів, нерівномірно розподіляючи кулі між подружньою парою.
– Це моя ребелія!! Віват!!!– викрикнув юнак та попрямував до виходу, маючи у руках гранату.
Вирвавши кільце він кинув її у глибину зали, незважаючи на ошалілі крики люду. Сам побіг вулицею, втримуючи на обличчі оргазмічний вишкір.
На щастя граната так і не вибухнула. Сапери винесли її згідно всім нормам безпеки.
Також дівчина зрозуміла, що тоді цей збоченець, п’ючи каву, чи то пак чай, вистукував Марсельєзу.