Warning: Parameter 1 to wp_default_styles() expected to be a reference, value given in /var/sites/p/patso.net/public_html/wp-includes/plugin.php on line 571

Warning: Parameter 1 to wp_default_scripts() expected to be a reference, value given in /var/sites/p/patso.net/public_html/wp-includes/plugin.php on line 571
Новини | Епічний блог, - Part 44

Skip to content

Новини

Всім щасливого Різдва

ось воно найясніше свято в світі!!

і ось анекдот в тему:
Як москаль колядував

Одружилися Оксана (українка) та Серожа (русскій), живуть в Росії. На різдвяні свята, Оксана вмовила коханого поїхати до свого села, що в Карпатах, відпочити, показати свої традиції, фольклор.

Та цей Серожа – боїться відходити далеко від хати. Йому ж на родіне казали, що «бандеровци тібя уб’ют»!
Оксана нервує, каже: от тобі пляшка горілки, пампушки, сало, іди в село, до людей, скажеш Христос народився, і все буде гаразд. Дурні ці твої друзі, що таке тобі розповідали, в нас тут нормальні хлопці, ніхто тебе не чіпатиме, послухаєш як колядують, може й з ними спробуєш!

Наледве відправила. Проходить пів години, той Серожа як вривається до хати як навіжений, двері на замок, очі великі, слина з писка, шапку загубив.
– Та що ж таке сталося, любий, невже вовки знову до села підійшли?
– Да я… к нім…. с откритой душой! Пріхажу, бутилку ставлю на стол, ґаварю ім, как ти учіла. “- Христос нараділся!!!” А оні, всє хором, как заорут “- Славімо його!!!” А хрєн ви мєня словіте!…

Ебоніт

Жорна розчавлювали чорні зернятка моєї душі. Тріск, хруст, зламання, розрив, дроблення – лилося синонімами через мої вуха та осідало жовтою сіркою. Якою до речі добре лікувати кінчики губ, коли ті тріскаються, ламаються, дробляться. Коричневе дерево на якому стояла чорна кавомолка, була частинкою не тільки столу, а й частинкою моєї руки: відчував кожну вібрацію, від кожної перемеленої зернини. Там в поличці разом з ножами, вилками, ложками, часнико-дробилками, лежало ще щось… щось чорненьке.
Ні, не моя душа, і не твої зерна. Щось інше. Глибоке, холодне та страшне… я відчуваю як воно вдихає стіл, простір полички, пил, срібло в повітрі. Та не можна те відкривати. Не зараз. Може потім.
Ти закінчила. Став каву. Якась напружена. Твої п*ятки гризуть підлогу. Так завжди вони роблять , коли їм холодно чи ти напружена. Я згадав як я був в Відні. Коли зайшов в ту стару крамницю, де й купив твій медальйон. Отой в якому галактика.
Надворі світло. Собаки грають джаз. Сонце жалить асфальт. Трава зеленіє. Машини їздять. Згадую машини, які я тобі виграв, на убогому ярмарку,маленькі пластмасові, розфарбовані під раллі. Де вони зараз? Мабуть десь на горищі. У тебе дурні очі. Моя рука тягнеться до ручки… ще дуже рано.
– Ти будеш що?
– Уммм… давай мед та булку
– Булочок нема, багет є і чорний хліб
– Це чудово, давай багет
Кава гарна. Обожнюю її. Ти мажеш розрізаний багет медом, схожим на арахісову пасту. По-моєму я прокинувся надто рано, вся дія буде в другій половині дня. Та нічого. Тут не менш цікаво. для мене, не для вас.
– Слухай, де той магніт з Єгипту?
– Який?
– Темний, як з ебоніту. Скарабей типу того.
Я згадав як я його купив. Вираз обличчя того араба, його міміку та жести. Він дивився горіховими очима, намагаючись щось продати, ненормальний.
– Він висів на холодильнику наче

– Зараз вже не висить..
Я відкриваю поличку. Там чорна діра. З ебоніту. Вона не всмоктує, вона випльовує. Вона виплюнула мою душу. Показався чорний ебонітовий скарабей. Я згадав як я його купив. Вираз обличчя того араба, його міміку та жести. Вже по-іншому. І я зрозумів чому твої стопи кусають підлогу.

Тиша

Тиша. Тигром вповзає світло у вузький провулок. Дві фігури. Один ліхтар. Габрієла, відома на вулиці як Габра, втікає з якимось клунком. Її притиснуло світло до стіни, холодної цегли та цупкого підвіконня. Дихання видно навколо неї. Дві фігури за нею. Вона в сторону, плаття її треться об стіни і дереться, а їй на те все одно. Минаючи слизьку бруківку вона підстрибує та приземлюється нижче високого паркану через який вона перелазила. Гарно приземлившись, вона продовжує втечу. Підбори цокотять. Дві фігури рвонули попід парканом, але з іншого боку. Вони теж перелазять його але надто повільно. Габрі вдається втекти. Вона впала десь за рогом. Рапірна рана кровоточила. Їй пробили попід пахвами. Кров стікала по платтю вниз. Мережева червоніли. Наступного дня вона сховалась десь в підвалі якоїсь таверни. Там з щурами вона випила вина з бочки, кислого з щурячою шерстю. Гидко. Ранком вона як якась проститутка, в кривавому розірваному платті пішла вулицею. Всякі п’яні люди на тротуарі схвально махали головами та знову опускались у власні випорожнення. Гидко. Гидкий квартал.
Габрієла взяла віз. Конюх здивувався, що вона має гроші. Вона виїхала за місто. Минаючи вулицю за вулицею, квартал за кварталом, вона побачила ліс. Злізла. І пішла собі в ліс. Там її вже чекали. В тіні дерев сидів чоловік, в ногах його багаття. Він куняв. Вона прийшла й сіла біля нього. Вон кохала його всім серцем, вона бажала пестити його чорне волосся, тримати руку в його руках.
– Ти принесла?
– Так. – вона подала клунок, – мене поранили, – Габра пригорнулася до нього але той одним ударом скинув її з себе в багаття. Волосся її загорілось але вона зупинила вогонь і дивилась собачими очима.
– Завтра підеш ще раз, тупорила потворність . Цей мені подобається, – він розкривши клунок, почав їсти одномісячне лисе немовля.

Заняття з метафорики(БР)

Я Фернандо де Урьянде зараз знаходжусь у дуже неприємному положенні . Я був підлеглим короля Філіпа Другого і скажу вам, сеньйоре, добре служив. Про побіду над Непереможною Армадою, я дізнався зі слів ситої чайки. Я б і сам там був би, і вже мабуть плавав з русалками, якби не жахлива зрада, що знайшла мене через одного з наближених до мене офіцерів. Дякуючи йому я гнию тут без сторожі в холодній тюрмі. Все. Знищена сила Іспанії, знищена велич, Англійці вже святкують тріумф, Королева Єлизавета вже вручає ордена.
Тихо тут. Я не знаю куди поділася сторожа. Знаю лише, що море шумить. Я не бачу в ньому нічого. Я втомився. Від життя. Певно, мої слова обурюють вас, сеньйоре. Певно мої сльози вам байдужі. Я думаю розмалювати стіни кімнати кров’ю, та позвати Сатану. Інквізиція вже мене не дістане. Я буде вище. Тут в моїй обителі з одним вікном, що виходить на море. Воно настільки вузьке, що там нема навіть ґрат. Я вже декілька днів без їжі, сеньйоре, я зловив сьогодні гладкого щура. Власне я й споров йому живіт. Обмазавшись жиром я повільно почав висовуватися з того отвору, бійниці чи вікна. Кості тріщали. Голова показалась. Я побачив внизу каміння, яке розбивало море, каміння перемазане послідом чайок. Я видав крик, стираючи шкіру з рук та колін. Світло сліпило мені очі (в моїй обителі воно бувало лише коли сонце заходило). Я рвався на волю та розумів, що зараз полечу на каміння. Спокійніше, сеньйор, ви ж знаєте кінець всієї історії. Нарешті я опинився на ззовні, стиснутий як аркуш паперу. Повітря розкуйовдило масне волосся. Опинився на камінні. Ногу рвонуло так, що вона репнула попід коліном. Мені повезло, сеньйор запевняю вас, я живий.

мисливська брама

Діло було так: зимового світлого дня ночі одинокий мисливець перся лісом. Під його теплими чобітьми, які вже декілька діб були в дорозі, потріскували гілочки і рипав білий блискучий сніг. Закутавшись в гарну куртку, в якій йому було напрочуд комфортно, він розумів що пора йому упасти десь і поспати. Збудувавши будиночок на місці, поваленого дерева і закривши все гілками він улігся під те саме дерево і почав падати у сон. Але звуки нічного лісу не давали йому спокою – серед тиші і абсолютного вакууму звуків, виділявся рипучий і набридливий звук, немов стара пружина на, не менш старих, дверях, скрипіла, гойдаючись од вітру. Він намагався пересуватися з бочка на бочок, крутився туди сюди, закривав вуха, але ці самі звуки так само безжалісно протикала його мисливський душевний спокій і як серп проходила все глибше й глибше в мозок. Мисливець дурнішав. Здоровий глузд виїжджав на вечірню променаду на запряжених в кіз санях.
В кінці кінців він покинув укриття і пішов шукати ту рипучу пружину – дерево. Звук ставав чіткішим і він нарешті дійшов до його джерела. То була не зачинена брама серед лісу. Брама з якої доносилися чудові і дивні звуки які не можливо осмислити. Доносилась пісня, чудна і невимовно дивна, одне слово, навіть нота, лунала протягом вічності і ніколи не закінчувалась.
Мисливець вріс в сніг і не міг поворухнутися. А брама скрипіла. І не бритою щокою стікала краплина теплого поту. Місяць так само лунко світив…

марічка

В цій ситуації. Чи то була та сама Марічка, що з’їхала з глузду і пішла у річку до обмотаного водоростями водяного й до його дочок русалок. Чи то Іван, що вчинив самогубство, закохавшись у якусь сільську почвару, яка потім виявилась відьмою. Він приїхав з міста і зайшовши до хати з мішком раків, він побачив свою невістку, яка не мов посередині двійного каное з двох холодних тіл, вигризала тельбуху його батьків. Два розверзених тіла лежали головами до образів на лавах, а п’яна від крові відьма стояла навколішки та їла людську плоть. Вона блиснула очима – й Іван закляк не здатний дати їй по морді. Вона встала та підійшла до свого нареченого та поцілувала його закривавленими губами. Після цього він перебував у рабстві, аж поки у хату не ввірвалися еСБісти, що були якраз у пошуках втраченого стрільця, почувши страшні крики з хати на краю села. Зайшовши вони бачили голого Івана, що розфасовував органи ще живого вояки по глечикам. Відьма ж волала якусь кабалу і намагалася заткнути рота нещасному. Побачивши візитерів, що стрільнули в стелю, наказавши лягти, вона ринулась на них з ножем. І кулі з ППШ найкоротшою чергою врізались їй в живіт. Іван упав тоді і довго плакав, обнімаючи закривавленими руками рятівників. Скоро він повісився на дереві. Чи то дубі, чи то грабі. Це вже не скаже ніхто.
Інший же втратив голову на вокзалі – на пероні палашем відтяли голову мадяри. Але через 50 років вони за усною домовленістю зібралися разом. Дарма що всі вони мертві.

О. і В.

Ця історія з життя (щоправда не з мого)
ця історія про О. і В.

Якось квартира В. почула телефоний звінок. В. теж його почув: це було єдину що поєднувало його та його обитель.
– АААа, – залунав голос О. в трубку.
– Чо на?
– АА! Врятуй мене! У мене в шафі ГУСІ!! Що мені робити?
Помнувши в”ялу фізіономію і нарешті зрозумівши що до чого В. відповів:
– Дзвони в газову службу.
О. швидко вирубив телефон і почав набирати 04 як його брат почав лупасити його попід нирки.
***
В. сидить на кухні бачить чашка починає їздити по столу туди сюди.
– Мамо, чому чашка по столу їздить? – запитав В. з пустими очима
– Ти в туалеті! Яка чашка!? – пролунав жіночий голос.
В. сидить на унітази тільки зараз він це розуміє:
– В туалеті!? А де чашка!?!
***
О. махаючи руками розповідає:
– Я о це іду по вулиці і всі мені шепочуть прямо в лице усілякі дурниці і все таке. Так і хочеться їм врізять. Але не можу.
– Ти вже давно нічого не можеш,- зауважив В, -бля, (в сторону) шо я скурив?
***
Блін треба писати це в блог…