Warning: Parameter 1 to wp_default_styles() expected to be a reference, value given in /var/sites/p/patso.net/public_html/wp-includes/plugin.php on line 571

Warning: Parameter 1 to wp_default_scripts() expected to be a reference, value given in /var/sites/p/patso.net/public_html/wp-includes/plugin.php on line 571
ПатсО | Епічний блог, - Part 45

Skip to content

ПатсО

“Хозарський словник” – Мілорад Павич

Найдивніший роман який я коли-небудь читав. Він провокує на написання за один вечір повісті на 15 А4. Він заставляє дивуватися і кричати “О, Боже!!” в тролейбусі. Він заставляє розуміти світ дещо краще. Прочитавши його, людина вже трохи не така…

mirrors(дзеркала) 2008

Коп якого звільнили з посту, працює охоронцем старого згорілого універмагу, який був побудований на місці не менш старої лікарні. дивлячись в дзеркала якими покрито все, він бачить інший світ, лякаючий та жахливий. Тепер він стає заручником дзеркал та змушений слідувати їх волі..

нормальні треш-жахи, шаблонний та звичний сюжет. і чудові криваві сцени. Емі Смарт, пам’ятна по “Шосе 60″ та “Адреналін”, радує в цьому сенсі особливо:)

Ебоніт

Жорна розчавлювали чорні зернятка моєї душі. Тріск, хруст, зламання, розрив, дроблення – лилося синонімами через мої вуха та осідало жовтою сіркою. Якою до речі добре лікувати кінчики губ, коли ті тріскаються, ламаються, дробляться. Коричневе дерево на якому стояла чорна кавомолка, була частинкою не тільки столу, а й частинкою моєї руки: відчував кожну вібрацію, від кожної перемеленої зернини. Там в поличці разом з ножами, вилками, ложками, часнико-дробилками, лежало ще щось… щось чорненьке.
Ні, не моя душа, і не твої зерна. Щось інше. Глибоке, холодне та страшне… я відчуваю як воно вдихає стіл, простір полички, пил, срібло в повітрі. Та не можна те відкривати. Не зараз. Може потім.
Ти закінчила. Став каву. Якась напружена. Твої п*ятки гризуть підлогу. Так завжди вони роблять , коли їм холодно чи ти напружена. Я згадав як я був в Відні. Коли зайшов в ту стару крамницю, де й купив твій медальйон. Отой в якому галактика.
Надворі світло. Собаки грають джаз. Сонце жалить асфальт. Трава зеленіє. Машини їздять. Згадую машини, які я тобі виграв, на убогому ярмарку,маленькі пластмасові, розфарбовані під раллі. Де вони зараз? Мабуть десь на горищі. У тебе дурні очі. Моя рука тягнеться до ручки… ще дуже рано.
– Ти будеш що?
– Уммм… давай мед та булку
– Булочок нема, багет є і чорний хліб
– Це чудово, давай багет
Кава гарна. Обожнюю її. Ти мажеш розрізаний багет медом, схожим на арахісову пасту. По-моєму я прокинувся надто рано, вся дія буде в другій половині дня. Та нічого. Тут не менш цікаво. для мене, не для вас.
– Слухай, де той магніт з Єгипту?
– Який?
– Темний, як з ебоніту. Скарабей типу того.
Я згадав як я його купив. Вираз обличчя того араба, його міміку та жести. Він дивився горіховими очима, намагаючись щось продати, ненормальний.
– Він висів на холодильнику наче

– Зараз вже не висить..
Я відкриваю поличку. Там чорна діра. З ебоніту. Вона не всмоктує, вона випльовує. Вона виплюнула мою душу. Показався чорний ебонітовий скарабей. Я згадав як я його купив. Вираз обличчя того араба, його міміку та жести. Вже по-іншому. І я зрозумів чому твої стопи кусають підлогу.

Тиша

Тиша. Тигром вповзає світло у вузький провулок. Дві фігури. Один ліхтар. Габрієла, відома на вулиці як Габра, втікає з якимось клунком. Її притиснуло світло до стіни, холодної цегли та цупкого підвіконня. Дихання видно навколо неї. Дві фігури за нею. Вона в сторону, плаття її треться об стіни і дереться, а їй на те все одно. Минаючи слизьку бруківку вона підстрибує та приземлюється нижче високого паркану через який вона перелазила. Гарно приземлившись, вона продовжує втечу. Підбори цокотять. Дві фігури рвонули попід парканом, але з іншого боку. Вони теж перелазять його але надто повільно. Габрі вдається втекти. Вона впала десь за рогом. Рапірна рана кровоточила. Їй пробили попід пахвами. Кров стікала по платтю вниз. Мережева червоніли. Наступного дня вона сховалась десь в підвалі якоїсь таверни. Там з щурами вона випила вина з бочки, кислого з щурячою шерстю. Гидко. Ранком вона як якась проститутка, в кривавому розірваному платті пішла вулицею. Всякі п’яні люди на тротуарі схвально махали головами та знову опускались у власні випорожнення. Гидко. Гидкий квартал.
Габрієла взяла віз. Конюх здивувався, що вона має гроші. Вона виїхала за місто. Минаючи вулицю за вулицею, квартал за кварталом, вона побачила ліс. Злізла. І пішла собі в ліс. Там її вже чекали. В тіні дерев сидів чоловік, в ногах його багаття. Він куняв. Вона прийшла й сіла біля нього. Вон кохала його всім серцем, вона бажала пестити його чорне волосся, тримати руку в його руках.
– Ти принесла?
– Так. – вона подала клунок, – мене поранили, – Габра пригорнулася до нього але той одним ударом скинув її з себе в багаття. Волосся її загорілось але вона зупинила вогонь і дивилась собачими очима.
– Завтра підеш ще раз, тупорила потворність . Цей мені подобається, – він розкривши клунок, почав їсти одномісячне лисе немовля.

Заняття з метафорики(БР)

Я Фернандо де Урьянде зараз знаходжусь у дуже неприємному положенні . Я був підлеглим короля Філіпа Другого і скажу вам, сеньйоре, добре служив. Про побіду над Непереможною Армадою, я дізнався зі слів ситої чайки. Я б і сам там був би, і вже мабуть плавав з русалками, якби не жахлива зрада, що знайшла мене через одного з наближених до мене офіцерів. Дякуючи йому я гнию тут без сторожі в холодній тюрмі. Все. Знищена сила Іспанії, знищена велич, Англійці вже святкують тріумф, Королева Єлизавета вже вручає ордена.
Тихо тут. Я не знаю куди поділася сторожа. Знаю лише, що море шумить. Я не бачу в ньому нічого. Я втомився. Від життя. Певно, мої слова обурюють вас, сеньйоре. Певно мої сльози вам байдужі. Я думаю розмалювати стіни кімнати кров’ю, та позвати Сатану. Інквізиція вже мене не дістане. Я буде вище. Тут в моїй обителі з одним вікном, що виходить на море. Воно настільки вузьке, що там нема навіть ґрат. Я вже декілька днів без їжі, сеньйоре, я зловив сьогодні гладкого щура. Власне я й споров йому живіт. Обмазавшись жиром я повільно почав висовуватися з того отвору, бійниці чи вікна. Кості тріщали. Голова показалась. Я побачив внизу каміння, яке розбивало море, каміння перемазане послідом чайок. Я видав крик, стираючи шкіру з рук та колін. Світло сліпило мені очі (в моїй обителі воно бувало лише коли сонце заходило). Я рвався на волю та розумів, що зараз полечу на каміння. Спокійніше, сеньйор, ви ж знаєте кінець всієї історії. Нарешті я опинився на ззовні, стиснутий як аркуш паперу. Повітря розкуйовдило масне волосся. Опинився на камінні. Ногу рвонуло так, що вона репнула попід коліном. Мені повезло, сеньйор запевняю вас, я живий.

Пила V


Ходив у кіно на останній сеанс, тому в залі поназбиралося багато відморозків, але таких я ще не бачив.. про це пізніше.
Скептично ставився до перегляду уже п’ятої частини серіалу(тепер Пила вже серіал). І він впевнено набирає обертів для того аби стати таким явищем, як “Кошмар на вулиці в’язів” чи “13 п’ятниця”.
Сюжет стає все менш заплутаним та інтенсивним, в ньому проглядаються купи дір та безумства… але спецефекти та кров так само гарно виглядають.
Категорично не рекомендується дивитися людям, що не бачили минулі 4 частини.

так от у чувака , що сидів справа, у нього був шок…