Skip to content

Новини

Nov 6 2007, 0051

Студент сидить і в світлі лампи викарбовує голкою на ручці фізичні формули. Це не просто шпаргалка це мистецтво. Смисл в тому аби в пластиковій ручці зробити борозни і потім провести по побіленій стіни і насолоджуватися формулами і гарними результатами. І ось шедевр терпіння і акупунктури завершено.
Шпора дала результати. Екзамен складено.
– Ні фіга не гарно бути бомжем, бо він, Ящірка!!! – і весь диван заворушився тілами студентів під кайфом. Вони попадали на землю, надриваючи животи. Покраснівши морди, зіниці перетворились в математичні точки,
– Починаєш цінити щастя, тільки коли воно годзілла, – промовив один студент заспокоївшись. Знову теж саме.
Хтось розбив кальян. Його побили стільцями.
Нашому студенту дали пораду спробувати кокаїн. Він згодився і пішов додому.
Асфальт ходив під ногами і будівлі кружляли навколо нього. Ліхтарі сміялись у вічі і гордливо курили люльки. Флюорисцент колов очі.
Виклав все лайно з сумки. І упав на стілець. Розсипав всю наркоту на стіл. Підняв чудо-ручку-шпору і вона вся в коксі. Це здалося йому смішним. Білі букви. Що втрачати подумав він і занюхав. Голова пішла обертом.
– Я скурив формулу, – підняв він руки до люстри. Люстра заколихалась. І колихалась…
Понад 10 хвилин, а люстра все коливається. Слина стікає з ошелешеного рота студента. Він поглянув на ручку, то була формула вільних коливань. Незатухаючих.
– Ні хєра собі… – думки роїлись в голові. Він гарячковито почав викарбовувати все що можна було, заливаючи все бридкою слиною. Скоро він літав під стелею в космічному кумарі локалізованому в кімнаті. Накарбувавши щось про закон збереження енергії, студент радісно вдихнув кокаїн з ручки і схопився за люстру, яка досі коливалася. І тут всесвіт розірвало і затягнуло самого в себе в десятій степені, знищуючи все суще. Таким і був апокаліпсис, любі діти.

:без назви:

Микола швидко наближався до метро. Спускаючись сходами, він виношував ще один таємний зловісний план. Він взяв жетон і швидко черкнув по ньому маркером. Вдовольнившись, чорним слідом поперек «М» він вкинув пласмаску в механізм турнікета, і на зелений колір в веселому танці опускався в недри метрополітену. Він виходить на своїй станції. Тут призначена зустріч його кохання. Він опиняється на вулиці і на протилежному боці бачить Її. Вона здіймається, мов вітер осені, і біжить на Миколу. Той кліпає. Раптово чути гальма, що зціпляють колеса, свист подушок і тріск смерті. Скло розбите на гранули засипає зебру. Вона, Катерина. Спочатку проламуються ноги від могутнього удару «Шевролє» кістки випинаються на зовні, розриваючи артерії. Панчохи, з різнокольоровим малюнком дракона, через які в США до неї чіплялися, тикаючи пальцем: «Tattoo! Tattoo?», рвуться. Лікоть б’є капот і тріскається, шкіряний плащ давно залитий кров’ю. Голова інерційно б’ється в скло. Відкочується і потім знову вдаряється на цей раз в метал двері. Вона вільно бовтається, немов це ніяка не Катерина, а манекен з ізоленти, зроблений бідними кінематографістами. Нарешті вона сповзає на землю неначе хробак. Водій лежить на кермі з розбитим носом. Миколина голова пішла обертом. Данс Макабр. Танок Смерті. Його нудить і він падає головою об землю. Дивлячись на небо в відблисках власного блювотиння він встає і йде до Катерини. Обнімає її понівечене тіло. Розкриває її схоже на криваву капустину обличчя. Та ні то троянда. То прекрасна троянда… Похмурий день. Він заходить в метро, купує жетон, кидає. На секунду зупиняється. Чорний слід впоперек «М». Зітхнувши, кидає і проходить. Виходить з метра йде, як похмура ікона вісімдесятих, вдивляючись в калюжі. Не помічаючи, що його збивають, Микола помирає, котячись по асфальту.

Клуб самовбивць

Привіт, це знову я, Рамірес. Мій напарник – Джо. Що я знаю про Джо? Я звичайний коп з Нового Орлеану, і тут на тобі – що я знаю про Джо? Ну була одна історія…
Джо не завжди не приносив користь. Якось він дуже гарно застосував мою тактику… Йшов дощ і п’ятеро чоловік сиділи колом в гнітючому підвалі. Всі в дупель п’яні і всі в дупу банани. Всі хочуть покінчити з життям.
– Свого часу я викручував рідкісні деталі з готельних кондиціонерів і продавав їх. Бля, а зараз це рускіх почали на курорти не пускать. – каже перший
– А я ваще єврей! – п’яно водить руками другий
– А я зрозумів одне: в житті нема ні хріна смислу! Тому ви всі повинні вбитися. Я був страшенно раз багатим! Я не хотів ділитися жадібним був! Спочатку розбив машину! та то так. Потім згорів фонтан. Подумував вкласти гроші в благочинність! але мене відразу обікрала група воєнізованих монашок імені Нельсона Мандели. Тепер я бомж.
– Точно! В житті смислу нема ні фіга!! Раз купив коня дочці. З золотими копитами. Вона його любила дуже. Одного туманного ранку вздумалось мені його з стайні вигулять. Веду його по місту, а там тихо, пригород.Шибирх! Половина коня шеберхає на поверхні, а інша затиснута в люці. Явно йдуть кровопотьоки. а він ні туди, не сюди. Не витягну, думаю, здохне, ще завоняється. Поїхав додому взяв рушницю, а що. Навіщо тварині мучитись? В напівсні і в алкогольному сп’яніні, я і розстріляв люк. Коли оклигав, бачу, кінь стоїть в транспортері і голосно немов матюкається. Дивлюся в люк, а там… Мій старий знайомий водій евакуатора прострелений тримає золоту підкову.
– Жахливо. А я хлопці… Я коп і ви всі заарештовані, – сказав Джо, ідеально проводячи операцію, – Красти запчастини жах, вбити водія – ще гірше, гнати на моїх добрих друзів монашок – страх.
– А мене мене за що?
– А тебе за те що ти вже четверту годину план куриш…
***
В ефірі пісня “Хто не хоче бути бажаним” та музична композиція ” Любов розквітає, де моя Розмарі…

Брєдова розказня №4

Лампада освічувала мій шлях по темному коридору старого німецького замку, окупованого нацистами, але по невідомій причині ними покинутий десь місяць тому. Нас відправили на розвідувальну операцію. Ми проникли в замок, знайшли покинуту зброю, записи, плани, віскі та в кінці кінців цигарки. Наша група продовжила пошуки в підземеллі замку, цим самим обрікши себе на провал. Ми розділились та загубились. Я взагалі кудись провалився. Тепер я йду по безжиттєвим катакомбам та думаю, що життя лайно. В Британії мене чекають нагороди за відвагу, а я лажу по замку. Раптово чути віддалений крик. Чи то мої партнери? Та ні, зазвичай їх крик закінчується припадком дикого канабісного сміху, а зараз я почув лише тишу.
Я дістав маузер та пішов далі. Дивні тіні, демонічний рельєф стін та всюдисуща павутина викликала у мене по тілу легке тремтіння. Тремтіння стало не легким, коли я почув за рогом якесь дивне неземне булькання. О Немезида холодне створіння дальнього валу! Мені капець.
Хоча я зовсім не був боягузом – я спокійно дивився, як кишки мого друга вириваються з його черева та летять мені в очі. Бачив, як куля розбиває голову, а вухо знову летить в мене. Я бився з фашистами в темряві на болоті, коли навіть місяць затягнуло хмарами. Але зараз я зовсім не хотів бачити, те що сидить за рогом та булькає. Я повернувся та накивав п’ятами. Я відчув, що воно біжить за мною, відчув такт чотирьох кінцівок, що видавали характерний чмокаючий звук. Я боявся повернуться та поглянути на свого переслідувача, бо думав, білі задубілі пальці не натиснуть на гачок пістолета. Ранець… В ранці Стен. Нєєє
Я біг вже по зовсім глибоким підземеллям, де сморід плісенні був ще стійкішим. Павутина лізла в рота, камінці спотикали мене. Я ледь не впав. Я зрозумів, що тікати вічно не можна, і якщо це всрате підземелля нацистів стане моєю домовиною, я сам покладу останню дошку. Чудисько, що бігло за мною зовсім не бігло, а наче стрибало. Я повернувся за рогом та виставив пістолет поперед себе готовий стріляти.
– Бле-ле-ле-ле-люее, – почув я булькотіння, що чомусь нагадувало мені людську мову.
Створіння з’явилось. Закритий рот ледь втримав крик жаху. В нерівному світлі лампади, яку я поставив на підлогу, було видно величезну страшну жабу, здоровезну. Очі наче світилось неземним світлом таємних візерунків. Саме тіло, тобто спина та передні лапи, немов були покриті символами. Я заволав від неестетичності цього образу та жаху, що тепер реально, зовсім не ефемерно, мене обгородив…

Брєдова розказня номер якийсь-там

Я працював ескалатором на фабриці по забиванню гвіздків. Мені добре платили і єдине, що я робив це було рухання битків. Іноді давали котлети та парацетамол.
Одного разу до нас приїхав Верховний Клоун та запропонував пограти в гру. Він поставив всю свою ікру, і його програш міг значно послабити демографічну ситуацію клоунів по всій планеті. Я поставив свої крекери.
Він сказав що ставки не рівноцінні та втік до Шотландії. Там він став лордом, орендуючи один метр в замку. З часом він розжирів настільки, що диван був більший за його колоду. А колода була велика!!
Але розширювати свою імперію зла в такому обмеженому просторі стало не можливо, тому він купив ще один метр замку, але той метр був в другому кінці приміщення навіть на іншому поверсі. Тому Клоун почав практикувати телепортацію та свістюльки. Останнє йому швидко набридло, бо у нього не було верхньої губи, щоб свистіти. В телепортації він теж не був майстром. Тому його ДНК рознесло по всій землі, отож кожен раз, коли ми дихаємо повітря ми вдихаємо Верховного Клоуна, особливо в Шотландії.

Водонапірна башта

Сьогодні я стою біля водонапірної башти де сидить Убивця-Сомнамбуліст. Мене звати Детектив Рамірес і мені до пенсії залишилось дуже мало. Я дослужився до високо звання в поліції Нового Орлеану. А ці дауни не дають мені нормально спати.
Справа стоїть мій старий друг та напарник – Джо. Його основна функція на даний момент лаятись через те, що шиншила насрала йому в принтер.
Псих на башті тримає гранату та шкіриться. Робити було нічого, дочекавшись поки він задивиться на парад карнавальних шльондр, я поліз по вузький і аморально слизькій драбині на зустріч Сомнамбулісту. Ви можете подумати, що він убивця-сновида але насправді, Убивця-Сомнамбуліст, це таке у його матері було дівоче прізвище.
Досягши краю драбини, я додав собі мужності, побачивши групу моїх фанаток, але потім виявилось, що то фанатки Джо. Вони з задоволенням дивились як він шкрябає щіткою с песця струни принтера.
І тут наш підозрюваний повернувся до мене. І я побачив, що в його руці – гумова качка для ванни. Якась дивна рожа застигла на моєму лиці. Невже це все неправда. Невже ми всі затягнуті в фарватер змови і ненависті? Невже Убивця-Сомнамбуліст невинний? Незважаючи на стрінги, що виглядали з його штанів, мені навіть стало його трохи жаль.
Але потім я побачив гранату в його другій руці і пристрелив його.