В цьому романі Хемінгуея йдеться про складні стосунки людьми, які приїхали на фієсту в Памполону. Пірнувши з головою в божевільне гуляння, вони кайфують та насолоджується. Мова йде про втрачене покоління, що окреслилося в роки після Першої світової. Вони їдять, п’ють, сплять до дванадцяти. Хемінгуей так пише, що ці гастрономічні цикли не є нудними. Екшена як такого тут немає, хіба що є бої биків, словом épouvantes. Завдяки розгортанню тижневої фієсти персонажі прописуються так, що вже вважаєш їх старими друзями, і ладен був би посидіти з ними на бочці навколо якої танцюють п’яні баски.
Основна штука в тому, що головний герой – імпотент. Так вже сталося, що на війні уламок снаряду не туди втрапив(там такого не сказаного, ц е я видумую). Через це він не може бути зі своєю коханою, яка гуляє з усіма підряд. Кохана, Брет, та втратила нареченого на війні, а тепер хоче вийти за якогось шотландця. Але кохає вона Джейка, головного героя, а він імпотент. От ці троє і поїхали на фієсту. Ще до них приєднався закоханий єврей, який був коханцем Брет, та ніяк не може змиритися з кінцем стосунків та американець Білл, який просто тусується.