Skip to content

громадянська війна

як вижити у пічці паротяга?

Дід Семен спочатку воював за Петлюрівців, а потім перейшов на бік червоних. З рудуватою щетиною, закаламученими очима і в штанах на випуск він йшов дорогою, яку понівечили тисячі ніг, коліс і копит. З ним був мавзер, як він розповідав, бритва і маленький Кобзар, бозна-якого року випуску. Книжка була така стара, що шрифт стерся, а сторінки втратили щирість, лишалася тільки обкладинка – пишна і чиста.

Якось знічев’я він зайшов в болота. Махновці розбили їх підрозділ у лісі, а йому вдалося втекти по складній системі катакомб, що з’єднували кожен пеньок. Божевільні комарі дзеленчали біля вуха. У болотах час стоїть на місці, важко осідаючи випарами на завалених стовбурах. Дід Семен йшов уздовж очерету, коли він почув хрип. Він не став витягати мавзер, а просто запитав у хрипа, кому він належить. У комишах лежав чоловік, що марно запихав гортанні згуки собі назад до рота. Дід Семен зразу зрозумів, що то чорт. Але чоловік озвався, мов допоможи виповзти. Дід допоміг, бо допомагати треба усім. Чоловік весь у болоті, смердів, як тисяча кіз, а з ноги текла кров. 
Поранений уже готовий був померти, читав отченаш і чепурив одежину. Як виявилося, це був махновець, який теж відбився від підрозділу, а може просто дезертував, мов пішов по воду. Махновець цей був із сусіднього села і колись ловив жаб разом з дідом Семеном. Дід розірвав сорочку і перев’язав пораненому ногу, взяв його на свої кремезні плечі і звернув з дороги на вузьку стежку, де повзають скорпіони і цвіте терен. Війна- війною, а дитинство – святе.

Зранку у Катеринославі..

У дворі куйовдиться пес. Гризе кістку, яку він сховав ще влітку. Це чиєсь передпліччя, судячи із характерного вигину.
Я не дивлюся крізь вікно. На кінці вулиці стріляє кулемет. От уже декілька хвилин, а здається декілька годин, він кулеметить. Шкло впало, показавши минулорічних мух, що вмерли між віконних рам. І в моє помешкання іноді влітають кулі.

Шпалери пожовтіли, серед стіни сіріють дві чорноти – це отвори від куль. Телефон на столі у кутку. Він уже не дзвонить. У церкві вже не служать. Священик зник, а диякони порозбігалися. Усі дроти обірвано.

Ти сидиш у кріслі, квітчаста. Бліде обличчя обрамлює волосся, гладенька шкіра, кров з молоком, очі, блакить яких не має нічого спільного із небесами, втратили свою наївність.

Хтось біжить вулицею. Мені чути тупіт коричневих черевиків. У них у всіх коричневі черевики.

Волосся минуло. Воно вилізло із своїх криниць, воно спадає на твою сукню, груди та плечі. Шкіра твоя посиніла, а зіниці сповзли по обличчю. Ти нічого не кажеш, мовчиш, а я все чекаю. Мої очі теж розповзуться.

На вулиці куйовдиться кулемет, у дворі кулеметить пес…