В кінці червня настає час, коли лишатися в місті немає сили. Навіть якщо йде дощ, між дощами так жарко, що піт скочується водоспадами на брови. Добре, що у нас є брови. Упавши на плацкартну постіль, ми опинилися в Івано-Франківську.
Івано-франківськ дуже хоче стати Львовом. Тут є Площа ринок і Стометрівка. Тутешню церкву феєрично відбудовують.
Автобус на Верховину, серпантини від яких нудить. Краса довкола.
Небо тут низько. Далекі гори, немов удав, окільцьовують смугу горизонту. Хата, в якій ми жили, вся була із дерева. Прохолодна, світла та скрипуча.
Корови почуваються тут цілком спокійно, гуляють вузькими лісовими стежками, мукають та наставляють роги.
Чортополохи досягають зросту Божественної Анці. На відмінну від, рідних мені країв, тут дощ не падає цілодобово, а зрідка насупляться хмари та покрапає трошки. Горам байдуже.
По горах нас водив малий Володя, попутно розповідаючи нам всілякі премудрості, що до рогатих корів, зайців. В кінці кінців, ми наїлися афинів і було задоволені такою прогулянкою.
Ми фотографувалися в гуцульському весільному строї і багато з цього приводу сміялися.
Прикро, але то були всього два дні.
Вам дуже рекомендується поїхати на більше!