В кінці червня настає час, коли лишатися в місті немає сили. Навіть якщо йде дощ, між дощами так жарко, що піт скочується водоспадами на брови. Добре, що  у нас є брови. Упавши на плацкартну постіль, ми опинилися в Івано-Франківську.

Івано-франківськ дуже хоче стати Львовом. Тут є Площа ринок і Стометрівка. Тутешню церкву феєрично відбудовують.

Автобус на Верховину, серпантини від яких нудить. Краса довкола.

Небо тут низько. Далекі гори, немов удав, окільцьовують смугу горизонту. Хата, в якій ми жили, вся була із дерева. Прохолодна, світла та скрипуча.

,

Корови почуваються тут цілком спокійно, гуляють вузькими лісовими стежками, мукають та наставляють роги.

Чортополохи досягають зросту Божественної Анці. На відмінну від, рідних мені країв, тут дощ не падає цілодобово, а зрідка насупляться хмари та покрапає трошки. Горам байдуже.

По горах нас водив малий Володя, попутно розповідаючи нам всілякі премудрості, що до рогатих корів, зайців. В кінці кінців, ми наїлися афинів і було задоволені такою прогулянкою.

Ми фотографувалися в гуцульському весільному строї і багато з цього приводу сміялися.

Прикро, але то були всього два дні.

Вам дуже рекомендується поїхати на більше!