Skip to content

рецензія

Американський Снайпер Кріса Кайла

AMERICAN-SNIPER-Cover

Коротко: Найсмертоносніший снайпер розповідає про себе і війну в Іраці. 

Розлого: Кріс Кайл –  морський котик, герой, снайпер. Він мав 160 задокументованих убивств, що робить його найсмертоноснішим снайпером в американській історії. У цій автобіографічній книзі він описує своє раннє життя, навчання, висадки в Ірак, стосунки із сім’єю та свій бізнес після закінчення служби. Кріс Кайл успішно служив в морських котиках з 1999 по 2009, пройшовши війну в Іраці, але був убитий психопатичним солдатом чотирьма роками пізніше.  У книжці про це звісно нічого немає.
Перше, що помічаєш – схожість іракських повстанців з терористами на сході України. Це такі ж самі фанатичні обдовбиші, які готові жертвувати мирними жителями заради досягнення мети. Далі отримуєш цілку купу цікавих деталей про військову службу в США і війну в Іраці: в американській армії новачків дуже чмирять, морські котики обожнюють битися у барах(усі звинувачення з них потім знімаються), Будь-яке убивство снайпером має документуватися, підтвердужватися свідченнями очевидців і подаватися у звіті.

Для гарної стрільби треба гарно вмоститися

Товстою ниткою автор вплітає головне філосовське питання книжки про порядок пріоритетів: Бог – Батьківщина – Сім’я чи Бог – Сім’я – Батьківщина. На основі цього відбуваються головні сімейні сварки між Крісом і його Дружиною Тайею. Радує, що на цьому особливі розмисли автора і закінчується і він не цурається пишатися своїм визначним рекордом смертей. Він називає іракських повстанців дикунами і лише жаліє, що занадто мало їх завалив. Більше в цитатах.
Цитати (переклад мій):
Про війну в Іраці: “Дике, огидне зло. Ось з чим ми боролися в Іраці. Тому багато людей. включаючи мене, називали ворогів “дикунами”. насправді не було іншого способу описати те, з чим ми зіштовхнулися там.”

Про вбивства: “Ти думаєш, чи справді я можу пристрелити цього чувака? Це справді нормально? Але після того як ти убив ворога, ти бачиш що це нормально. Ти кажеш, Чудово. “

Про повстанців: “Багато повстанців були боягузами. Вони постійно кололися, щоб набратися сміливості, Без наркотиків, самі по собі, вони були нічим.”

Про постачання спорядження для війська: “…вірте чи ні, я не міг вмовити постачальну мафію видати мені одяг на холодну погоду.”

Підрозділ Кайла називався Карателі, на честь одноіменного супергероя.

Про мотиви: “Я пішов на війну заради моєї країни, а не Іраку. Моя країна відіслала мене туди, щоб їхнє гівно не дійшло до наших берегів. Я ніколи не воював за іракців. Мені на них абсолютно насрати.” 

Про плачі за убитими повстанцями: “Я бачив як сім’ї повстанців показують свою скорботу, розривають на собі одяг, обмазуються кров’ю убитих, Якщо ви любили їх, я думав, вам треба було тримати їх подалі від війни, Треба було не дати їм приєднатися до повстанців. Ви дали їм спробувати убити нас – що ж мало з ними статися, на вашу думку? “

Про журналістів на війні: “Найгірше що можна зробити для цієї війни це додавати медійників до підрозділів. Більшість американців не можуть сприйняти реальність війни, і репортажі медійників геть нам не допомагають. “

Про тактику повстанців: ” Вони були боягузами, які не просто ховалися за дітьми і жінками, а таємно сподівалися, що ми вб’ємо жінок та дітей. Їм здавалося, що це допоможе їхній меті, бо покаже нас поганими” 

Про Америку: “Допомагати один одному – це Америка.”

Фіцджеральд, Стейнбек, Стівенсон, Буссенар

Frensіs_Skott_Fіtsdzherald__Nіch_lagіdna

Френсіс Скотт Фіцджеральд

НІч лагідна

Tender is the night

Роман, який нагадує життя. Чому нагадує життя? Тому що він такий довгий, що коли хтось в кінці спивається, то ти згадуєш як той інший спився на початку роману. Спогад про першого п’яничку виринає немов спогад молодості. Ти кажеш: “так спився.  Точно як пан Х.“ і скрушно хитаєш головою, немов пан Х це твій старий знайомий і з того часу багато років пройшло. Класне відчуття.

Загалом, в романі йдеться про лікаря Діка Дайвера, який в дечому нагадує Гетсбі і представляє тип такого собі “шикарного Мужчини” з секретом.

Якщо хочете ознайомитися з Фіцджеральдом, то почитайте краще “Великого Гетсбі”.

завантаження (4)
Джон Стейнбек
Зима тревоги нашей

The winter of our discontent

Цей роман Стейнбека значно відрізняється від решти. Автор тут забиває на натуралізм і свої довгі описи “паркана 2 метри в висоту, з дошками по 10 сантиметрів в ширину”. Замість персонажів “буденних у своїй буденності” – вольовий персонаж, який своїми махінаціями змінює  своє місто. Замість суцільного відстороненого опису – є розділи від першої особи. Замість запиленої буденності – проявляється трохи містицизму. “Зима тревоги нашей”– Роман не типовий для Стейнбека, але цим він і чудовий.

Suicide_Club

Роберт Луїс Стівенсон
Клуб Самогубців
The Suicide Club

З шкільних років Стівенсон асоціюється суто з “Островом скарбів”, але насправді у нього є багато інших чудових творів. Наприклад “Клуб самогубць”. Пригодницька історія з гарними персонажами і детективним сюжетом.
RO80158662A

Луї Буссенар
Похитители бриллиантов

Aventures périlleuses de trois Français au Pays des Diamants

Буссенар – чудовий французький автор пригодницьких романів, якого чогось оминає шкільна програма. У “Викрадачів діамантів”  є все що треба для гарного роману: скарби, трійка друзів, таємниче убивство, трійка антиподів, вибухи, зрада, місіонер-бандит, таємниче вбивство, чесний, але “заплутавший”, поліцейський, єврейська красуня, двійники, негри, гуманізм, полювання, цікаві факти. Майже боготворячи англійського дослідника Африки Лівінгстона, Буссенар переповнює оповідь усякими фактами про Африку: починаючи від опису флори і закінчуючи способом виміру висоти слона по ширині його ноги. Аж самого Лівінгстона захотілося почитати.   

Музей покинутих секретів

11143

Прочитав нарешті.
Забужко справді якісно виділяється на тлі інших сучасних українських письменників. Чому? Після її книжок, щось лишається, а не тільки порожнеча.

Пише вона гарно, читається легко. Перші двісті сторінок було важко в’їхати в текст, потім п’ятсот сторінок кайфу і останні сто сторінок страшно нагадували жіночий роман.

У романі йдеться про сплетення доль трьох поколінь, з дещо типізованими персонажами, але, тим не менш, живими й справжніми.
Загалом, попри свій розмір, “Музей покинутих секретів” чудова  книжка.

Андрухович і Хемінгуей

Юрій Андрухович

“Московіада”

P8175

Якась мурня. Треба було це читати років 7 назад – тоді б це було круто. Написано тупо і, взагалі, я тепер знаю де Дереш навчився так тупо писати.

Місцями правда смішно. Не більше.
Читати хіба для ознайомлення.

Ернест Хемінгуей

“за рікою, у затінку дерев”

7ddd99c4927f1f9ba0e968dd49d207b2_biblion.in

Доволі цікавий роман. Можна знайти паралелі із “Смертю в Венеції” Мана і ще з бозна-чим. Гуд.