Думаю, що багато проблем України від того, що більшість населення завжди було сільським, а міське населення завжди кволим. Для селянина життя це коло, він живе та вмирає на одному місці, він не любить змін. Нам завжди важко пристосовуватися до змін.

В Європі розпрощалися з романтизмом, а ми ще досі писали про народних месників; Радянський союз уже нафіг розпався, а ми ще досі боялися зносити радянські пам’ятники. Ще й досі боїмося.

Деякі люди ще й досі вірять, як у Домонтовича: “…у Нечуя-Левицького, в старосвітських батюшок і матушок, в рибалку Крутя, в сталість плес, зарослих комишем”. А деякі самі не знають у що вірять, по дорозі до церкви жахаються чорного кота.

Деякі вірять у те, що мертві ідеології можуть побудувати сучасну країну. закликають вождів минулого встати і зробити за них усю роботу.

Дехто вважає, що можна побудувати Український світ, говорячи російською мовою.

Деякі вважають ґеїв найбільшою проблемою України.

Звісно, можна вважати будь-що. Але млину байдуже, що вважає пшениця. Мені байдуже, що ви так думаєте, бо це дурниці.