11143

Прочитав нарешті.
Забужко справді якісно виділяється на тлі інших сучасних українських письменників. Чому? Після її книжок, щось лишається, а не тільки порожнеча.

Пише вона гарно, читається легко. Перші двісті сторінок було важко в’їхати в текст, потім п’ятсот сторінок кайфу і останні сто сторінок страшно нагадували жіночий роман.

У романі йдеться про сплетення доль трьох поколінь, з дещо типізованими персонажами, але, тим не менш, живими й справжніми.
Загалом, попри свій розмір, “Музей покинутих секретів” чудова  книжка.